Перші згадки про футбол у нашому місті припадають на початок минулого століття. Уже в 20-і роки у Дрогобичі налічувалося біля десятка футбольних команд, серед яких польські («Юнак», «Польмін», «Тур», «Колєяж» і «Сокул»), єврейські («Бетар» і «Штерн») та «Підгір’я» – перша українська команда у нашому місті. Вона була заснована 1923 року, а згодом, у 1934 році, перейменована на «Ватру». Команда успішно виступала не тільки на власному полі, але й на стадіонах інших міст: Борислава, Самбора, Стрия, Миколаєва… Так, у 1944 році «Ватра» перемогла у Львові знамениту «Україну» – 2:1.
Однією з найсильніших команд регіону вважався «Юнак», який успішно виступав у львівській окружній лізі, демонструючи цікавий і видовищний футбол. Надзвичайно гостро проходили матчі «Юнака» з львівською «Україною», позаяк обидві команди вели запеклу боротьбу за право грати у першій лізі польського футболу.
У перші повоєнні роки провідною командою у Дрогобичі став «Спартак», який брав участь у республіканських змаганнях серед колективів фізкультури, був переможцем серед команд товариства «Спартак».
Новим періодом становлення дрогобицького футболу стали 50-і роки, коли з ініціативи головного інженера 2-го нафтопереробного заводу Фрідріха Шарфа на арену вийшов «Нафтовик». Спочатку за нафтовиків виступали місцеві копуни, але згодом команда почала поповнюватися гравцями із Закарпаття, Буковини і Львівщини. «Нафтовик» почав успішно виступати в зональних змаганнях першості України, випереджаючи команди Мукачева, Виноградова, Чернівців, Калуша… Тричі поспіль (1957-1959) дрогобичани стають першими у своїх зонах. За переповнених трибун реконструйованого міського стадіону в Дрогобичі двічі (1958, 1959 рр.) проводилися півфінальні турніри, в яких «Нафтовик» ставав переможцем.
Мрія про підвищення у класі здійснилася 1960 року, коли «Нафтовик» став командою класу «Б».
Упродовж одинадцяти сезонів (1960-1970) «Нафтовик» з перемінним успіхом виступав на професійному рівні. Найвищим досягненням команди (5-те місце) став сезон 1965 року, коли «Нафтовик» очолював відомий закарпатський футбольний фахівець Берталон Вейг.
Після розформування класу «Б», у Дрогобичі настає певне футбольне затишшя. Лише 1978 року, завдяки старанням колишнього гравця «Нафтовика» Йєне Міраї, з’являється молода команда «Торпедо», яка успішно виступає в першості області.
Наступного сезону на повний голос заявляє про себе «Хімік». Євген Камінський зібрав команду молодих обдарованих місцевих гравців, котрі два сезони поспіль виграють зональні змагання і беруть участь у фінальних республіканських турнірах. Однак для керівництва міста футбол виявився зайвою турботою, і роз’їхалися хлопці хто куди…
Новий футбольний пік у Дрогобичі припадає аж на 1986 рік, коли дрогобицький «Авангард» посідає друге місце в області, а в фіналі Кубка України лише в додатковий час поступається за результатами двох матчів (2:0, 0:3, дод.час) «Південсталі» із Єнакієво. До слова, арбітраж у повторній грі був досить дивним: два м’ячі із трьох донбасівці провели з пенальті (у т.ч. вирішальний).
Нарешті 1990 року здійснюється багаторічна мрія дрогобичан. На футбольному небосхилі з’являється ФК «Галичина». Щоправда, однойменна команда була укомплектована гравцями розформованого львівського СКА. Досвідчені львів’яни-дрогобичани особливого старання і зусиль не виявили, посіли 14-те місце у західній зоні союзної 2-ї ліги і …роз’їхалися.
Довгоочікуваний перший національний чемпіонат «Галичина» провела у першій лізі, однак, посівши лише 11-те місце, вибула у другу.
У другому ешелоні українського футболу перші 6-7 сезонів для «Галичини» були досить вдалими. Так, у сезоні 1994/95 підопічні Андрія Карімова посіли почесне п’яте місце (серед 22 команд), здобувши 25 перемог. Удруге реконструйований (1990 р.) міський стадіон збирав по 3-5 тисяч уболівальників. Не дивно, адже «Галичину» тепер представляли переважно місцеві вихованці.
Однак надалі, через організаційні та фінансові труднощі, шанована команда почала котитися вниз. У сезоні 2002/03 «Галичина», посівши останнє місце, розпрощалася з 2-ю лігою.
Щоправда, була ще «Галичина-Карпати» (але львівська), згодом – участь «ДДПУ-Каменяра» та сформованої заново «Галичини» у чемпіонатах області. Однак футбольний Дрогобич заслуговував більшого.
Промінчик надії блиснув перед чемпіонатом Європи-2012. Стадіон, як місце підготовки однієї із команд-учасниць ЄВРО, став на чергову грандіозну реконструкцію. Йшли розмови про повернення «Галичини» до чемпіонату України, навіть про 1-шу лігу. Чомусь, не завершивши ремонтні роботи, було зрізано футбольний газон. Новий так і не постелили. Стадіон перетворився на довгобуд із невизначеною перспективою…
Отакою хвилястою (з піками і западинами) виявилася історія дрогобицького футболу. Шкода, що з сумним закінченням.
Наразі, чи надовго?..
P.S. Метою цього короткого огляду було лише нагадати основні етапи розвитку футболу в місті майже за століття. Тому, вибачайте, що не названо прізвищ гравців і тренерів, які цього заслужили, адже їх дуже багато.
Іван СТУПАК
На фото: «Галичина» забиває гол. Архівне фото Ярослава Гайгеля дає змогу переконатися, як люблять у Дрогобичі футбол
Немає коментарів
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.